Адаптація
Що робити, якщо...... Дитина плаче при розставанні з батьками:
1. Розповідайте дитині, що чекає його в дитячому саду. Дітей, перш за все лякає невідомість. Якщо дитина буде знати, що в дитячому садку все люблять дітей, не ображають, там весело їй не буде страшно туди йти.
2. Виходячи з дому, прийшовши в дитячий садок не проявляйте занепокоєння, чи не зітхайте важко. Найчастіше діти переймають станом батьків.
3. Дайте дитині з собою улюблену іграшку або якийсь домашній предмет - той який у дитини улюблений - на якийсь час він буде «шматочком його будинку», «захистом».
4. Придумайте ритуал прощання (наприклад - повітряний поцілунок, погладжування по спинці). Не зникайте раптово !!!!
5. Якщо дитина не заспокоюється, в будь-якому випадку попрощайтеся, скажіть що ви швидко за ним прийдете, передайте в турботливі руки вихователів і йдіть. (Вихователю легше буде відвернути і заспокоїти дитину ніж тоді, коли у нього вже почнеться істерика. Якщо дитина плаче, скажіть, що Вам дуже шкода, що вінзасмучений, але Ви нічого не можете змінити, Вам потрібно йти. Не затягуйте прощання занадто довго, йдіть.
6.Звертайте увагу дитини на те, що прийшли його друзі, вихователь за ним сумує, його чекає цікава іграшка.
7. Спробуйте, що б малюка в дитячий сад привели тато або бабуся .. подивіться, як він буде розлучатися з ними.
8 Забирая з дитячого саду, скажіть, що ви теж за ним нудьгували, але вам потрібно було йти на роботу і ви раді, що ваш малюк почекав маму з дітьми.
9.Іногда діти плачуть від того, що вони одягнені не у відповідності з температурою в групі. Їм жарко - все чешіться, дратує, а вони не зрозуміють, звідки дискомфорт.
10. Після дитячого садка погуляйте з дитиною. Дайте дитині можливість пограти в рухливі ігри.
11. Створити спокійний, безконфліктний клімат для нього в сім'ї.
12. Ніколи не висловлюйте в присутності дитини негативні судження на адресу вихователів, нянечок, та й самого садка.
13. Будьте терплячі все діти різні !!!
Поради від психолога.
Як допомогти тривожній дитині.
Тривога – це досить неприємна для людини емоція. Утім, вона може бути здоровою й позитивною емоцією, допомагаючи людині краще підготуватися до складних для неї життєвих моментів. Тривога може раптово виникати в дітей будь-якого віку. Найчастіше вона виникає в ситуаціях, коли є порушення дитячо-батьківських взаємин. Якщо батьки впевнено і гнучко поводяться під час взаємодії з дитиною, то у неї майже не виникає страхів. І навпаки, рівень тривожності підвищується, якщо батьки свідомо чи несвідомо провокують появу страхів, приміром, залякують дитину — «Якщо не слухатимешся, я не прийду за тобою в дитячий садок», тощо.
Згідно зі статистикою, тривожність як проблема характерна для кожної восьмої дитини. Коли дорослі не в змозі допомогти дитині впоратися зі звичайною тривогою, остання здатна перерости в розлад, що супроводжуватиме її життя не тільки в підлітковому, а й навіть у дорослому віці. 25 % дітей віком 13–18 років мають тривожні розлади, а 5,9 % – досить серйозні.
У віковому проміжку від 3 до 5 років тривожність дошкільнят часто проявляється у вигляді таких страхів, як страх темряви, замкнутого простору, самотності. У віці від 5 до 7 років найчастіше додається страх смерті.
Симптоми тривожної дитини:
-
у дитини знижується активність;
-
пітніють долоні, з'являється слабкість у ногах;
-
починає боліти голова або живіт;
-
дитина може почати плакати, гризти нігті чи трясти головою;
-
надмірне турбування про все. Дитина відчуває дратівливість і перепади настрою;
-
в незнайомій обстановці червоніє;
-
дитина має постійне відчуття втоми;
-
дитині не може зосередитися на чому-небудь;
-
важко засинати, тому що вона часто хвилюється вночі через негативні події, що сталися вдень, їй сняться страшні сни;
-
змінюються харчові звички, погіршується апетит;
-
дитина почувається покинутою;
-
відчуває ірраціональний страх із приводу когось або чогось;
-
вередує і відмовляється розлучатися з батьками;
-
шукає способи уникнути ситуацій, речей або людей, котрі викликають у неї занепокоєння;
-
дитина легко лякається;
-
у дитини низька самооцінка;
-
у дитини мало друзів, практично немає соціального життя;
-
погано переносить очікування.
Як допомогти дитині, яка страждає на тривожні розлади.
-
виявляйте співчуття. Прислухайтеся до почуттів дитини, поважайте їх. Це допоможе дитині впоратися з тривогою. Не заохочуйте й не підсилюйте неприємні почуття;
-
зберігайте спокій, коли дитину щось турбує. Навчіть її технік розслаблення, щоб вона могла їх використовувати під час нападів тривоги;
-
заохочуйте дитину говорити про її почуття, ставити запитання, висловлювати страхи. Слухайте її, не засуджуючи. Дайте їй зрозуміти, що вона завжди може поділитися своїми емоціями;
-
не критикуйте дитину за скоєні помилки, бо це тільки посилить її тривогу;
-
намагайтеся підтримувати звичний розпорядок дня. Зміни хвилюватимуть дитину й викликатимуть у неї тривогу;
-
виявляйте гнучкість і знижуйте свої очікування від дитини, коли вона відчуває тривогу (наприклад коли вона виступає на святі);
-
помічайте маленькі досягнення дитини. Наприклад, якщо ваша сором'язлива дитина підійшла і сама познайомилася з дитиною, попросила бажану іграшку, пішла до групи і не відчувала при цьому тривоги, похваліть її за це;
-
не ставте дитині нав'язливих питань, не кажіть про речі, які можуть викликати в неї напад тривоги;
-
якщо дитина стала свідком негативної ситуації, можливо, у майбутньому вона відчуватиме тривогу. Переконайте її, що вона у безпеці і що все буде добре.
Допоможіть дитині зрозуміти, що відчувати тривогу – це нормально. Адже так організм повідомляє нам про те, що йому некомфортно. Коли ви навчите дитину приймати почуття тривоги й розпізнавати його симптоми, навчіть її розслаблятись. Перш за все з'ясуйте в дитини причини виникнення тривоги й постарайтесь її заспокоїти. Якщо все це не допоможе, слід усунути фактори, що викликають стрес. Якщо в дитини трапляються напади гніву або панічні атаки, треба відвести її в місце, де вона буде почуватись у безпеці. Не примушуйте дитину робити те, що викликає в неї тривогу. Якщо дитина боїться висоти, не треба примушувати її кататись на колесі огляду. Якщо вона боїться ростових ляльок, не просіть її сфотографуватися з такою лялькою в розважальному центрі. В іншому випадку дитина не тільки не позбудеться тривоги, а на додачу ще й буде відчувати образу у ставленні до батьків, які піддали її такому стресу. Краще просто делікатно підбадьорити дитину, і з часом вона поступово навчиться справлятися з тривогою. Якщо дитина настільки часто відчуває тривогу, що це заважає їй вести повноцінне життя та спілкуватися зі своїм оточенням, зверніться до дитячого психолога.
Дитина не повинна страждати через тривогу. Із вашою допомогою вона зможе стати щасливою й жити спокійно.
Поради від психолога.
Як допомогти тривожній дитині.
Тривога – це досить неприємна для людини емоція. Утім, вона може бути здоровою й позитивною емоцією, допомагаючи людині краще підготуватися до складних для неї життєвих моментів. Тривога може раптово виникати в дітей будь-якого віку. Найчастіше вона виникає в ситуаціях, коли є порушення дитячо-батьківських взаємин. Якщо батьки впевнено і гнучко поводяться під час взаємодії з дитиною, то у неї майже не виникає страхів. І навпаки, рівень тривожності підвищується, якщо батьки свідомо чи несвідомо провокують появу страхів, приміром, залякують дитину — «Якщо не слухатимешся, я не прийду за тобою в дитячий садок», тощо.
Згідно зі статистикою, тривожність як проблема характерна для кожної восьмої дитини. Коли дорослі не в змозі допомогти дитині впоратися зі звичайною тривогою, остання здатна перерости в розлад, що супроводжуватиме її життя не тільки в підлітковому, а й навіть у дорослому віці. 25 % дітей віком 13–18 років мають тривожні розлади, а 5,9 % – досить серйозні.
У віковому проміжку від 3 до 5 років тривожність дошкільнят часто проявляється у вигляді таких страхів, як страх темряви, замкнутого простору, самотності. У віці від 5 до 7 років найчастіше додається страх смерті.
Симптоми тривожної дитини:
-
у дитини знижується активність;
-
пітніють долоні, з'являється слабкість у ногах;
-
починає боліти голова або живіт;
-
дитина може почати плакати, гризти нігті чи трясти головою;
-
надмірне турбування про все. Дитина відчуває дратівливість і перепади настрою;
-
в незнайомій обстановці червоніє;
-
дитина має постійне відчуття втоми;
-
дитині не може зосередитися на чому-небудь;
-
важко засинати, тому що вона часто хвилюється вночі через негативні події, що сталися вдень, їй сняться страшні сни;
-
змінюються харчові звички, погіршується апетит;
-
дитина почувається покинутою;
-
відчуває ірраціональний страх із приводу когось або чогось;
-
вередує і відмовляється розлучатися з батьками;
-
шукає способи уникнути ситуацій, речей або людей, котрі викликають у неї занепокоєння;
-
дитина легко лякається;
-
у дитини низька самооцінка;
-
у дитини мало друзів, практично немає соціального життя;
-
погано переносить очікування.
Як допомогти дитині, яка страждає на тривожні розлади.
-
виявляйте співчуття. Прислухайтеся до почуттів дитини, поважайте їх. Це допоможе дитині впоратися з тривогою. Не заохочуйте й не підсилюйте неприємні почуття;
-
зберігайте спокій, коли дитину щось турбує. Навчіть її технік розслаблення, щоб вона могла їх використовувати під час нападів тривоги;
-
заохочуйте дитину говорити про її почуття, ставити запитання, висловлювати страхи. Слухайте її, не засуджуючи. Дайте їй зрозуміти, що вона завжди може поділитися своїми емоціями;
-
не критикуйте дитину за скоєні помилки, бо це тільки посилить її тривогу;
-
намагайтеся підтримувати звичний розпорядок дня. Зміни хвилюватимуть дитину й викликатимуть у неї тривогу;
-
виявляйте гнучкість і знижуйте свої очікування від дитини, коли вона відчуває тривогу (наприклад коли вона виступає на святі);
-
помічайте маленькі досягнення дитини. Наприклад, якщо ваша сором'язлива дитина підійшла і сама познайомилася з дитиною, попросила бажану іграшку, пішла до групи і не відчувала при цьому тривоги, похваліть її за це;
-
не ставте дитині нав'язливих питань, не кажіть про речі, які можуть викликати в неї напад тривоги;
-
якщо дитина стала свідком негативної ситуації, можливо, у майбутньому вона відчуватиме тривогу. Переконайте її, що вона у безпеці і що все буде добре.
Допоможіть дитині зрозуміти, що відчувати тривогу – це нормально. Адже так організм повідомляє нам про те, що йому некомфортно. Коли ви навчите дитину приймати почуття тривоги й розпізнавати його симптоми, навчіть її розслаблятись. Перш за все з'ясуйте в дитини причини виникнення тривоги й постарайтесь її заспокоїти. Якщо все це не допоможе, слід усунути фактори, що викликають стрес. Якщо в дитини трапляються напади гніву або панічні атаки, треба відвести її в місце, де вона буде почуватись у безпеці. Не примушуйте дитину робити те, що викликає в неї тривогу. Якщо дитина боїться висоти, не треба примушувати її кататись на колесі огляду. Якщо вона боїться ростових ляльок, не просіть її сфотографуватися з такою лялькою в розважальному центрі. В іншому випадку дитина не тільки не позбудеться тривоги, а на додачу ще й буде відчувати образу у ставленні до батьків, які піддали її такому стресу. Краще просто делікатно підбадьорити дитину, і з часом вона поступово навчиться справлятися з тривогою. Якщо дитина настільки часто відчуває тривогу, що це заважає їй вести повноцінне життя та спілкуватися зі своїм оточенням, зверніться до дитячого психолога.
Дитина не повинна страждати через тривогу. Із вашою допомогою вона зможе стати щасливою й жити спокійно.
Поради від психолога.
Насилля - болюча тема, але вихід є.
Усі люди на Землі такі різні, але всі мріють бути щасливими. Та чи можливе щастя серед конфліктів, примусу? Сучасний світ дуже жорстокий, сповнений агресії і насильства. Як захистити від цього наших малят? Як виховувати у них доброту, високі моральні цінності, вміння спілкуватися? Для дитини спілкування - як свіже повітря, без якого неможливе її повноцінне життя й розвиток. Спілкування здатне зцілювати, але і водночас може поранити душу, скалічити психіку. Зазвичай спілкування рідних чи вихователя з дитиною є спокійним, приємним, але іноді звична ситуація може перетворитися на суперечку. Дорослі, користуючись своєю владою, вдаються до тиску. Тиск вважається нецивілізованим, іноді навіть небезпечним методом впливу, його використання свідчить про брак мудрості і витривалості у дорослих. Тиск завдає свідомості малюка серйозної шкоди і може кваліфікуватися як насилля.
Нікому з нас, дорослих не подобається коли насилля використовують щодо нас, але як часто ми використовуємо його щодо своєї дитини?
Що ж таке насилля?
Наси́льство — застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір. Тобто, будь-яке застосування сили щодо беззахисних.
Фізичне насильство – це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.
Психологічне насильство – це насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, у тому числі щодо третіх осіб, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе або завдається шкода психічному здоров’ю особи.
Економічне насильство – умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи
реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Не оминула ця проблема і Україну. Наша країна, як і більшість країн світу, переживає негативні соціальні процеси, які супроводжуються значними кризовими змінами у суспільстві. Одним із таких явищ є насильство.
Міжнародний дослідницький центр «Інститут економіки і миру» опублікував рейтинг країн та держав із найбільшими проявами насильства за 2016 рік. Глобальний індекс миру виміряли для 163 країн, використавши 23 кількісних і якісних показників. Найбільш мирною у світі країною визначено Ісландію, друге місце займає Данія, Австралія – на третьому місці. Із 11 країн світу з високим рівнем безпеки, 9 знаходяться в Європі. Індекс у черговий раз визначив Європу самим мирним регіоном світу.
Україна в 2016 році нарівні з Сирією, Південним Суданом, Єменом, Іраком, Афганістаном, Сомалі та іншими попала в десятку найбільш небезпечних країн світу (8-е місце) і зайняла 156 місце в загальному рейтингу мирних країн та держав із найбільшими проявами насильства за 2016 рік. Насильство є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Зазвичай, найбільше страждають від насильства жінки, діти та люди похилого віку. Найпоширенішим і найбільш складним для протидії є домашнє насильство. Насильство в сім'ї або родині притаманне для багатьох держав, незважаючи на їх позитивні здобутки у законодавчій, політичній та практичній сферах. За статистикою, яку оприлюднили під час голосування за Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», понад 3 мільйони дітей в Україні щороку спостерігають за актами насильства у сім'ї або є їхніми вимушеними учасниками, а майже 70% жінок піддаються різним формам знущань і принижень. Щорічно близько 1500 жінок, і ця тенденція збільшується за останні три роки, помирають від рук власних чоловіків. Діти скривджених 5 матерів у 6 разів схильніші до суїциду, а 50% – до зловживань наркотиками. Майже 100% матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей – переважно з неврозами, заїканням, енурезами, церебральним паралічем, порушенням психіки. Домашнє насильство в Україні – причина 100 тисяч днів госпіталізації, 30 тисяч звернень до відділів травматології, 40 тисяч викликів лікарів. Водночас, лише 10% постраждалих звертаються за допомогою. Адже донині багато хто вважає такі стосунки «нормальними». 7 січня 2018 р. набув чинності Закон України № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Від 1 до 3 млн дітей в Україні стають свідками або жертвами домашнього насильства, зокрема, психологічного. Кожен десятий українець вважає, що "шльопнути" дитини по попі - не є насильством в певних
випадках. Лише третина українців сприймає демонстративне ігнорування дитини як насильство.
Типові помилки дорослих, що продукують проблемне спілкування коли це розцінюється як насилля.
*Надмірна імпульсивність, емоційність та різкість реагування на ситуацію. *Непослідовність дій і їх розбіжність зі словами.
*Підкуп (улещування, обіцянки тощо).
*Постійне порівнювання малюка з іншими людьми.
*Втручання в особистий простір дитини (обмеження спілкування з друзями, заборона гратися іграшками і т.д.).
*Відмова у прихильності («Я не люблю тебе, коли ти так поводишся!»). *«Роздування» дрібниці до масштабної проблеми, надмірна драматизація ситуації. *Висунення ультиматумів («Якщо ти..., то я ...»).
*Зловживання невмотивованими наказами та вказівками типу «Роби, як я сказав!». *Переважання імперативних (наказових) форм спілкування. Насильницькі дії (погрози, ляпаси, залякування, приниження, «тиск на жалість», фізичні покарання). *Відсутність спроб дорослого визнати свої помилки, вибачитися перед дитиною.
Якщо до вас або вашої дитини було вдіяно один з видів насилля пам’ятайте
вам ДОПОМОЖУТ
0800500225 або 116111(з мобільного) Національна дитяча «гаряча лінія» (з 12.00до 16.00 понеділок- п’ятниця).
(0629)511070, (097) 7588730 -Анонімні кабінети медичної допомоги для людей, переживших сексуальне насильство (Маріуполь)
(0629) 335225- Маріупольський міський центр з питань сім’ї та молоді.
(096)4590008, (099)7992654 – Мобільні бригади соціально- психологічної допомоги м. Маріуполь.
0800213103- безкоштовна правова допомога (цілодобово).
Бабушка моей супруги (А.Ширвинт) написала письмо Л.Н.Толстому с вопросом «Как воспитывать детей?». Он ей ответил: «Будь совершенна сама – будут совершенны и дети». Поэтому: жестокость порождает жестокость, а любовь порождает любовь. Жесткость и жестокость – это не синонимы.
Насилие в семье - это молчаливый убийца. Единственный способ остановить его - это открыто заявить об этом и дать своему голосу быть услышанным.
дважды, чтобы написать что-то интересное.
Ви вирішили покарати дитину.
Можна говорити про шкідливість покарання, та навряд чи комусь удалось, виховувати дитину, обійтись без нього. Покарання – не повсякденна практика, а особливий випадок. Це негативна( і лише така) реакція на неприпустимий і, можливо, небезпечний вчинок. Воно може бути лише нетривалим. І вже навіть, якщо покарання здійснилося( «Я позбавляю тебе цього задоволення! Або «Йди до себе, будь ласка, і не виходь, поки не дозволю»), то сказати це потрібно якомога спокійніше, лагідніше, наприклад, так: Я тебе люблю, але не можу дозволити так чинити. Прийде час, коли ті сам зможеш зупинити себе в подібній ситуації, але зараз це мушу зробити я».
Але фізичне покарання застосовувати до дитини не треба. По – перше ви не маєте права (згідно законодавчої бази) і ви можете, як дорослі, бути покарані.
Фізичне покарання не придатне для свідомого формування моралі дитини. Тобто дитина спочатку озирнеться навколо і, якщо не помітить «руку карателя», відразу зробить шкоду. Не буде грішити тільки тоді, коли їй загрожує фізичне покарання. Тілесні покарання розвивають у дітей небажані риси характеру. Систематичне застосування фізичного покарання може перетворити дитину в покірну істоту, нездатну приймати самостійне речення.
Маленьким дітям взагалі не можна погрожувати, ні в якому разі. Дитина, яку лякають «бабою – Ягою», або обіцянками її “віддати”, якщо вона буде погано поводитися, може впасти в тривалу депресію. Дитина звикла шукати захисту в батьків, і раптом саме від них виходить загроза.
Ще одним видом покарання є позбавлення батьківської любові. Покарання дітей позбавлення батьківської любові можна порівняти з атомною енергією. У випадку неправильного застосування можна завдати великої шкоди і, навпаки, розумне використання буває дуже результативним. Досягти бажаного можна, якщо дотримуватися найважливіших умов. По – перше, караючи,дорослий повинен дати відчути дитині, що любить її навіть тоді, коли вона вчинила якусь серйозну провину. По – друге, покарання повинне стосуватися не всієї особистості дитини, а лише тої недопустимої поведінки, за яку вона покарана.
Відомо, що в ранньому дитинстві покарання буде ефективним, якщо його здійснити не після скоєння провини, а разом із нею або на мить випередивши провину. В цьому випадку правильніше буде говорити не про покарання, а про заборону. Майже всі діти двох - трьох років постійно перебувають разом із батьками, які можуть ефективно запобігти небажаних дій дітей, зупиняючи їх ще до скоєння небажаного вчинку, кожного разу пояснюючи, що робити цього не слід.
У яких випадках не варто взагалі карати дитину?
Кожен конкретний випадок варто проаналізувати, а для цього батькам потрібно для початку повністю заспокоїтися – лише тоді вони зможуть розібратися в причинах вчинку своєї дитини, дати їй оцінку, вибрати модель своєї поведінки і, можливо, зовсім скасувати покарання. Іноді відмова від покарання може бути дуже корисною – наприклад, коли дитина сама усвідомила свою провину і хоче сама усе виправити. Але можливо це лише якщо малюк здатен самостійно оцінювати свої вчинки і робити власні висновки.
Оцінюючи дитячу поведінку, дорослі обов’язково повинні враховувати їх вікові особливості. Наприклад, що до трьох років мозок дитини знаходиться в стадії формування, і малюк не цілком може контролювати свої емоції і поведінку; що криза двох-трьох років може зрівнятися за силою з підлітковою кризою; що брехня і вигадки для дітей п’яти-шести років є нормою; що в чотири-п’ять років відбувається природне посилення агресивності малюка через гормональний сплеск – і так далі.
Не менш важливо бути постійно уважними до дитини, враховувати її фізичний стан: може бути вона “вередує” несвідомо, просто хоче спати, пити, їсти, замерзла, або хтось її образив.
Дитині важливо мати такий «шматочок простору» або такий час, коли можна безперешкодно «випускати пару» – пустувати, бруднитися, скаженіти.
Ніколи не карайте дитину за те, що трапилось випадково, а не з вини дитини.
Як звести до мінімуму кількість покарань дитини?
Дуже корисно порахувати, скільки разів за день дитина була обласкана, похвалена і скільки разів їй дорікнули або насварили. Аналізу цього співвідношення часом досить для справедливого батька, щоб докорінно змінити стратегію своєї поведінки.
Необхідно проаналізувати найчастіші конфліктні (або просто напружені) ситуації у взаємодії з дитиною. Написати заздалегідь кілька варіантів розвитку подій, кілька можливих конструктивних дій, рішень. Як правило, до більшості складних ситуацій можна підготуватися заздалегідь (запастися «мотиватора» або придумати веселу гру, щоб разом з дитиною усунути наслідки його пустощів).
Батьки не повинні надто перевтомлюватися – першими від цього страждають діти. Набагато правильніше іноді попросити допомоги у бабусі чи інших родичів, запросити няню, взяти на роботі позаурочній вихідний.
Я не могу признать полезным для ребенка какое бы то ни было наказание, при котором стыд пострадать за совершенный проступок не действует на него сильнее,чем само страдание. (Джон Локк /)